НА КНИЖЦІ Є НАЛІПКА З КНИГАРНІ
Продовження книги Мені байдуже, що люди скажуть. Сестри дозволяє читачам зануритися у світ, де історичні події нерозривно переплітаються з людськими долями, де кохання перемагає підлість і зраду, де почуття обов’язку і усвідомлений вибір дають змогу уникнути необдуманих вчинків.
У другій частині книги читачі дізнаються, як склалося життя головної героїні Люсі, а також про долі чотирьох її дочок— чи стали вони такими ж складними і непередбачуваними, як у матері, яким чином вони обирали свій життєвий шлях, чи зустріли своє кохання, які перешкоди і випробування переживали.
Описані в книзі події відбуваються в 60–80-х роках минулого століття, тож читачі зможуть пригадати або дізнатися про «застійний» період життя в СРСР і усвідомити, що наразі саме вони власноруч створюють своє щастя.
Книга не залишить нікого байдужим, як не можна залишатися осторонь від життя. Вона пронизана оптимістичним поглядом у майбутнє і вірою у власні сили. Як і попередня, наповнена філігранною українською мовою, що є візитівкою авторки.
Перша частина книги Мені байдуже, що люди скажуть тут
- Рік першого видання: 2021
- Кількість сторінок: 248
- Палітурка: Тверда
- Спільний наклад: 2000
- Формат: 84х108/32
- Скріплення: Шитво на нитку
- Мова: Українська
“Мені байдуже, що люди скажуть. Сестри” Тетяна Цой –
В другій частині “Сестри” розповідається, як Люся разом з коханим чоловіком будували давно вимріяну хату та облаштовували сімейне гніздечко, як народжувалися та росли їхні доньки.
Наступному поколінню було складно не зважати на думку інших, особливо, якщо ці люди були не просто односельцями, а натхненними комуністичними ідеями партійними функціонерами. Поряд зі звичним сільським начальством – головою колгоспу, головним агрономом – з’являється парторг, який пильно стежить за людьми та за дотриманням лінії партії. Хоча селяни й без того залишаються практично безправними – без довідки не можуть виїхати за межі села. Паспорти для всіх селян ввели аж у 1974 році.
Шанс на краще майбутнє для своїх доньок Люся вбачає в освіті. Хоча, звісно, після закінчення училища чи інституту потрібно відпрацювати три роки в селі, в яке направлять, і воно може знаходитися бозна-де, але шанс є. Тому всі дівчата здобувають професії, на які їх націлює розсудлива мати.
Звичайно, в дівчачому житті є місце й коханню-зітханню, а не тільки навчанню. На жаль, авторка розповідає про їхні щасливі миті та розчарування тільки до заміжжя, як у казках про принцес. Також прикро мені за середульшу сестру Марічку. Враження таке, що письменниця її недолюблює і виділила героїні лише крихти тексту. Натомість акцент уваги зміщено на найменшу сестру.
Роки біжать, як швидкоплинна річка. Оповідь в книзі закінчується за рік до проголошення незалежності.
З романом я провела приємні хвилини відпочинку, які швидко сплинули. Якщо вже частина називається “Сестри”, хотілося б об’ємнішої, глибшої, розгорнутішої оповіді про дівчат, про взаємини між ними. Бо, видається, що назва не дуже вдало підібрана.
Люблю дочитувати книги до кінця. Й цю трилогію хотіла б дочитати. З останнього мені відомого: авторка працює над завершенням. Сподіваюся, “Білка” його видасть, тому що якість друку та оформлення в цього видавництва на висоті. Ваші книги приємно і читати, і в руках тримати. Зокрема, в цьому романі оригінальний і символічний має вигляд палітурка із яблуневий деревом, крізь листочки якого проглядає хата.